Між нами стала велика прірва

Між нами стала велика прірва,

й розійшлися, як льодовики.

Вона була, як найгарніша квітка,

а почуття розтали, як сніговики.

Уже не гріє, колись гаряче ліжко,

мабуть це доля, сплела не ті нитки.

Він сам тепер, йому нелегко й гірко,

і вже не повернеш свої ти помилки.

Тепер лишився смуток навіть в домі,

де кожен кут замовк і став німим.

І вже не перетнуться їх долоні,

і кожен з них потроху став чужим.

Слова замерзли, не доходячи до серця,

дотик – як спогад, що дає тепло.

Вони пішли й замкнули тихо дверця,

бо все важливе – вже давно пішло.